Відходить літо
Cлова, текст, відео пісні «Відходить літо» Анатолій Валевський
Відхо́дить лі́то, за собо́ю
тихе́нько зачиня́є две́рі.
Все бли́жче та́нці золоті́
осі́нніх ра́йдужних феє́рій,
Коли́ над мі́стом полетя́ть,
холо́дним вітерце́м гони́мі,
Проща́льний спра́вивши обря́д,
посо́хлі ли́стя-пілігри́ми.
Вони́ поли́нуть в нікуди́,
туди́, де за́вжди все зника́є,
Не залиша́ючи сліди́,
лише́ відлу́ння там зітха́є…
Приспів:
Відхо́дить лі́то... остига́є…
І скри́пка гра́є… се́рце кра́є…
У далечі́нь, мов жебраки́, летя́ть круки́…
Уно́сячи мої́́ роки́́...
Коро́тші ста́ли вечори́,
і прохоло́днішими ті́ні,
Хоча́ здає́ться, лиш вчора́
бузо́к кипі́в у білі́й пі́ні.
Перли́ни ла́гідних зіро́к
спліта́лись ти́хо й дивови́жно
У романти́чний міст, що звав
до се́бе уночі́ закли́чно...
Відхо́дить лі́то - не шкоду́й,
воно́ не раз ще поверне́ться
В порта́ли цих міськи́х але́й
і промени́сто посміхне́ться.
Але́ потрі́бно почека́ти –
набу́ти до ве́сни терпі́ння.
Можли́во, що тоді́, хто й зна,
проки́неться серде́ць тремті́ння,
Як пла́та за коли́шні дні,
що со́нячним тепло́м зігрі́ті,
Тоді́, можли́во, знов до нас
пове́рнуться щасли́ві ми́ті.
А ни́ні лі́то за собо́ю
тихе́нько две́рі зачиня́є,
За ни́ми немину́чих втрат
безмо́вна череда́ зника́є…
Відхо́дить тихо лі́то... остига́є... відліта́є...
І скри́пка мло́сно гра́є… се́рце кра́є… се́рце кра́є… і остига́є…