В гірському норовистому струмку...
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
В гірському норовистому струмку
Ми тамували спрагу вдвох з тобою.
Та пригорщами течію стрімку
Як зміряти в безумстві водопою?
Струмок… Ось жебонів і раптом зник,
На мить охолодивши спрагле літо.
Хто б міг із нас згадати про рушник,
Коли з долонь ущерть ще не допито.
Ти зачерпни у пригірщ аж на дні,
Відчувши холод крапель між перстами,
Доп’ю й твої долоні крижані
Зігрію враз гарячими устами.
Ще мить пригуб. У кожному ковтку
Тремтливе серце ніжно завмирає.
Між пальців небо пролилось безкрає
І зникло в норовистому струмку.
