з рубрики / циклу «ГУЛЯЛО ЛІТЕЧКО СТЕПАМИ»
Жадану прохолоду на поля
Приносить в серпні нічка чарівниця.
Дрімає степ... Лиш вітерцю не спиться,
Траву колише він, як немовля.
А та шумить, тихесенько зітхає,
Ромашками сміється в небеса…
Із зоряних очей Богів, сльоза,
Росою вранці на поля стікає.
