Шуліки
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, – і вогні
Її окраденою збудять!
Ох, не однаково мені…»
Т. Шевченко
Вві сні глитаї́ ошукали країну,
Прокинулась – фронт навкруги:
Чи в груди багнетом, чи кулею в спину,
Чи в панськії знов батоги...
Сама сперечається нині з собою
В непевності власних міри́л:
Сурмили їй ангели стати до бою
Чи ті, що з рогами й без крил?
Чия то брехня замінила народу
Прогірклую правду буття?
І мир обіцяли йому, і свободу –
Тепер позбавляють життя.
Найкращі сини рвуться в битву свідомо
І першими гинуть у ній.
Чи буде кому замінить їх пото́му,
Як рідшати стане їх стрій?
Багато ще треба страшних мегалітрів
Сукро́виці лить на вівтар?
Невинних ягнят як у смерті відбити
Із наших і їхніх отар?
Дізнатись би правду! Без неї зростає
Зневіра у завтрашнім дні:
Там – Боже Добро, іменоване раєм,
Чи муки у пеклі страшні?
Подай, Боже, сили моїй Батьківщині,
Що вкотре стоїть на межі,
Бо знов роздирають її на шмати́ни
Шуліки, «свої» і «чужі»…
Чернігів, 2023