Слово о нас
ІІ (Битва)(за мотивами "Слова о полку Ігоревім...")
Нависло небо метеором чорним,
І загули дерева, як вовки,
Злетілися шуліки звідусюди,
Кружляючи, чигають на тіла.
Каяла стогне, наче недобита.
Невідворотно і зловісно суне
Тінь місяця на золоте чоло
Прадавньогог Ярила – віщий знак.
«Недобрий знак» - і шепіт поміж люде.
Щось буде, а, либонь, чогось забракне.
Удачі? Сили? Бог один лиш знає,
Що за межею кожної секунди.
І крутить нами час, як циган сонцем.
А тінь повзе. Повільно. Неупинно.
І міг христосуватись, та у серці
Отаборився всюдисущий Велес –
Дві сотні літ, а ще не до Христа.
А місяць суне. Суне і Кончак.
У душу пхає острах корінці,
І сумнів закрадається – чи так вже
Він правильно зробив, коли зібрав
Дружину до походу самостійно?
І знаки ці спокою не дають,
І половці до бою вже готові –
Підняли улюлюкання гучне.
А сумнів черв’яком завзяття точить…
Та не бувати цьому, не бувати,
Щоб руський князь, як шолудива сука
Утік іще до бою із безчестям
Через якісь незрозумілі знаки!
Та і дружина його слова жде.
«О, воїни! Щити залізні ваші
Червленими зробилися у бранях
Од крові кочової. Хай вони,
Гартовані боями, частоколом,
Стіною стануть на шляху поганців.
Хай ковані мечі ці обосічні,
Де сонце витанцьовує на лезах,
Продовженнями рук сьогодні стануть.
І хай земля здригнеться під копитом
Коня русина, бо то ми єсть сила!
І слава наша злине із вітрами,
І задзвенить повсюди на устах,
Коли нап’юся донської водиці
Зі шолома. А як же впаду ниць
Лицем, зіниці тусклі я прикрию,
Бо краще хай покрише мне рать
Нащадка Шурукана. Полоненим
Негоже бути русичу!»
Три дні
Тяглись бої, бряжчала жорстко зброя,
І голови летіли на мураву.
Понесла води макові Каяла,
Цупким шатром вгорі постали хмари,
Дощі напнули міцно тятиву
І в місиво перетворилась твердь.
«Оце й усе! Русини, чесні вої,
Простіть мою пиху цю недоладну!
Хотів я слави, а прирік на смерть.»
Змішалась кров звитяжна з баговинням,
І навсібіч без вершників тікали
По ковзанці з багна бездомні коні.
А князь уже не бився, не хотів,
Або й не міг. Стояв і лиш дивився
Собі в долоню, наче знав пророцтва
Розплетень ліній. «До моїх ушей
Ще лине стогін тих, котрі конають,
А я не можу стишити їх болі…
Простіть мене за честолюбство серця!
Хотів для себе слави, гордим став я,
Надію мав, що половців здолаю
Я без братів. Ось – військо моє ратне
Засіяло цей степ, немов насінням,
Тілами, Див уже збирає душі,
Виспівує жалобу Карна Чорна,
Запрошуючи грифів на бенкет.
О, други! Не бажав такої долі,
Щоб хижакам ви стали за поживу.»
Немов бичом, дощ хльостає по нервах.
Кольчуга стала тягарем. Шолом
Стягнув із голови, жбурнув додолу.
Уже і меч не втримався в руці –
Поважно влігся на вологу землю.
А недалеко Всеволод буй-туром
Ще одбивавсь од ворогів щосили.
Хто ж уцілів, тих у стальні лещата
Затисло військо Гзага й Кончака.
Угледівши князів, спинили бойню,
Зв’язали, під конвоєм повели
До конунгів ворожих половецьких.
«П`ятнадцять чоловік з такого війська! –
Долали князя невеселі думи. –
Це всі, що уціліли, що живими
Зосталися. Та чи надовго? Браття!
Я прощення утретє у вас прошу!
Хай буде досвід мій наука іншим,
Що пнутись до зірок немає сенсу,
Коли рідня умить стає чужою,
Коли собі ти кажеш: «Кращий я!», -
А сам не вартий і гроша малого,
Бо топчеш всі надбання поколінь,
Неначе це огидне щось і нице –
Триматися свого, своє любити.
Простіть мені гординю чорну й люту,
Бо думав я, що зроблюся отою
Одною соломинкою, котру,
Неначе сніп, ніхто не переломить.
Та соломинка завжди тільки частка,
Але не ціле. Ні. Простіть! Простіть…»
І дощ ущух. Розсіялися хмари.
Ярило посміхнувся до Каяли
І до степів. Жнива війни криваві
Минулися. Забудеться і цеє.
З насіння проросте нова травиця.
У всесвіті нові почнуться будні –
Іще один виток на рейки стане,
Поїде в історичну невідомість.
Усе минає – час хороший лікар.
Та швидше рани гордість нам зціляє
«Я – руський князь! Мені не личить слабкість.
У моїх жилах – кров Олега й Ольги,
І за плечима – прадід Володимир,
А грізний Святослав – це є мій батько,
Брати мої – усі князі хоробрі!»
І випростався Ігор гордим левом,
Щоб навіть у полоні залишатись
Достойним слави роду і держави.
