Гармонія
Світло єдиного дня запалало навколо безмежно,
Мов би заграви весни, що торкаються серця вустами.
Скільки не дай, не згорить ця жаринка добра так бентежно,
Серце, що щастям живе, не боїться зимової драми.
Руки простерті в пітьмі відгук знайдуть у небі далеко,
Вогнище згасне в грозі, та зостанеться іскра у слові.
Навіть коли ворожба у повітрі дає небезпеку —
Добрість надії завжди виростає у крихтах любові.
Щастя, мов стиглий гранат, розділи зерна — кожному стане,
Сонце ж не менше дає, в час коли нас по черзі торкає.
Вогник у слові живе, у веселощах та у пошані,
В згадці, що в серці сидить, світлячком по природі літає.
Щастя не просить відплат, витрачає себе обережно,
Прагне лише тих широт, де відкрито для нього серденько.
Сотні сердець заіскрять від одного заряду безмежно.
Радість, мов полум`я, знов виростає доволі швиденько.
Доки на світі є той люд, котрий не боїться любові,
Доти не гасне свіча наша навіть у чорну годину.
Промінь, що з серця іде, він долає похмурість у слові,
І повертає нам все єство, що із нас робить людину.
Мирослав Манюк
30.07.2025