Спектакль
Залякують навіть злих, старих вовків
Ті страшні казки-оповідки,
Які переповідають із уст в уста
Старці цього Божого царства.
Гріхи заховані та скриті
Від ока дитя
У добре вилизані,
Солодкаво-пʼянкі
Серенади.
Усі ми знаємо
Переплітається на перехресті вся брехня.
Гірка й бридка,
Липка як піт,
Який стікає по спині
Від холоду.
Карателі приписані,
Чиїх ця справа рук
Творителі найбільшого у світі
Спектаклю -
Й марно, що без театру.
Актори ці без нагороди,
Уродженці величних,
Та невимовно прекрасних земель,
Просякнутих гноєм.
Вистава їх така довга й затяжна,
Що ніхто й не зна,
Коли опуститься завіса
Їхнього життя.
Бо правда проста
Пусті та байдужі вони до усього й уся,
Не покинуть личину свою -
Таку добре оснащену
Підробленими почуттями
Та симетричними осями
Буденного буття.
Отож,
Поріс коренем у низ
Цей так званий «хист»
До несправжнього,
Згодом рутинного
Маскараду.
Закладені норми -
Вражають
Хто цю виставу не вітає -
Тобто, з кінцем та початкам
їхнього розуміння не співпадає -
Відкидають,
Не приймають, виключають
Й легко забувають…