Мій персональний Бог
У мене з Богом завжди однакові розмови.
Я не вірю у його існування, але він мені допомагає.
Він мій персональний бог і добре мене розуміє
Стежить аби не трапилось чогось лихого.
Коли немає грошей (їх завжди недостатньо)
Він знаходить мені роботу і клієнтів.
Коли я страждаю (а це мій нормальний стан - мучитись і терпіти)
Він показує мені, що може бути ще гірше.
Я слабка людина, тому він оточує мене сильними.
Біль, страх і гризота відступають. Бо ти живий і це головне для тебе і навіть для нього.
У нас було б повне порозуміння, якби не його комплекси та примхи.
У нас з ним є отака проблема.
Бог не любить стагнації та хоче розвитку сюжету.
Для цього він регулярно надсилає новий день.
Розпочинає його зранку і не зважає на моє безсоння.
Йому потрібні події, постійно має щось відбуватись.
Зазвичай щось погане, або трудомістке, однаково - контент.
І йому пофіг на мій вік та психоемоційний стан.
Штурхає в плечі, випроваджує у великий світ, до соціальних контактів та дорослих вчинків.
Прошу його не турбувати, відвернутися хоч на хвилинку, але все контролювати.
Прошу зупинити час, залишатись в моменті та дихати рівно.
Прошу про спокій та повільне споглядання, про дитячу щирість та дорослу мудрість.
Але прошу без поваги. Не пропоную дружбу.
Навіть не називаю його Господом Богом.
І це друга наша спільна проблема.
Мій Бог особливий, бо ніколи не мав сина. У нього донька.
Вона допомагає йому впоратися з іншою половиною людства, з жінками.
У цьому ми з ним однакові, безсилі перед жінками, бо занадто любимо їх.
Ще, йому важко впоратися з дурнями та мудаками.
Бог інколи скаржиться мені на своє безсилля і це можна зрозуміти.
Я тільки знизую плечима і кажу: “Ти сам вибрав свій шлях, терпи. Тільки не залишай мене на самоті.”