Нові вірші
Ніжне вересневе сонце прогріває бруківку міських вулиць.
Вітерець теребить кучеряві чубчики великих дерев.
Обідня пора і нестримна ділова активність.
Всі поспішають прожити цей день
Я пробираюсь вуличним мурашником на своєму старому, великому автомобілі.
Зненацька час зупиняється на мить, сонце тьмяніє, вітер ані шелесть.
Бо я помітив тебе.
Ти схилилася над багажником якоїсь припаркованої чорної Шкоди
В короткому чорному платтячку і в клопотах своїх справ.
Ти не зважала ні на кого, і ні на що. А на мене і поготів.
Я інтуїтивно витиснув педаль гальм, забувши перемкнути коробку передач.
Розгубився і мало не заглух.
Хвилювання піднялося вздовж легень.
Я побачив твої ноги і те звідки вони ростуть.
І це було прекрасно.
Як посмішка Мона Лізи, тільки навпаки.
Я не припинив свій рух, але довго позирав по дзеркалах.
Ти й надалі схилялась над багажником своєї Шкоди.
Показуючи всім очевидцям цього дійства трусики, які не видно між твоїх сідниць.
Ти зробила цей день набагато кращим для них і для мене.
Таке змушує писати нові вірші.