Оптиміст
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Сургучем щось упало намисто
Дерев’яних й колючих сердець.
Що ж, я й так не була оптимістом,
Хоч казала... Ввірвався терпець...
Та все рівно ж, розлучені в болі,
В небі тихо співають пташки.
І горить лиш солома на полі
У суцвіттях земної слюди.
Розіб’ю тихе дзеркало темне,
І уламки утоплю в росі.
Жити світлом, в красі – недаремно,
Жити в світлі чарівно, в красі!
Я співатиму трелі чарівні
Під захопливий вітрику свист.
Я живу без оцінок і рівнів.
Певне, все-таки я оптиміст...
