Політика зла
Як каже кум: «На кого хочу — того й захочу…»
Два інтелектуали, таке собі блатне,
Зібралися пограти в буріме.
Одне у кепці, друге — в кімоно,
І кожне мнить себе Дюма давно.
І вигляд мають трохи чудернацький —
І кепка, й кімоно — контраст усім ясний.
І в римах їхніх світ багатобарвний,
І гумор тонкий, зрозумілий тільки їм.
— Лілею тебе я, як троянду! —
Прошамкало воно йому.
Він усміхнувся, мов блондин:
— Тебе боготворю, бо ти, як джин.
— Ти памʼятаєш чари і спокуси,
І ті цілунки в темноті…
— Я навіть спогадів боюся, трясуся,
Не памʼятаю: це учора чи на тому тижні?
— Кому потрібен світ без тебе?
— Ані мені, ані тобі.
— Даремно ми з тобою на Алясці
Не загубилися в юрті.
— Я твій портрет повісив — як символ сили,
Вона пішла від мене, милий!
— Не переймайся, друже, це не драма,
Її вернем в команду усю до грама.
Вони вже вижили із розуму давно,
Прекрасно все у них. Ідилія, та й годі.
Творили всяке вони на віку —
Та біс у ДУПУ! Та щоб ОТАКУ?
Ці віршики — мов їх скарбниці,
Не з думки —а перло із гузиці.
Минають голову транзитом,
Бо політичним народжені інстинктом.
В.С.Курзанцев