Червлене сонце
Червлене сонце спинилось низько
І душі бачило наскрізь зблизька
Йому являлася тінь спокути
У страх і горе єство закуте
Там сумнів й розпач плели тенета
Життя тримали в своїх лабетах
Не зволікали - червили простір
Й були вже певно на рівні зросту
Та поміж цього ростки надії
Тягнулись вгору, живили мрії
Про мир і спокій в своїй оселі
Де всі по-справжньому знов веселі
Ваніллю пахло, раділи діти
Смирення ширилось білим світом
І відпускала гріхи спокуті
Вмостившись істина на покутті
Червлене сонце ходило тихо
Щоб не будити жахи та лихо
На дім спускалася Божа ласка
Все завмирало. Пеклася Паска.
Квітень 2026
Дякую.