Невидимий Садівник
серед життя з’явилася смоківниця
спершу вона тужила
в тісному горщику
обійнявши себе гілками
мов мати в тузі за дитиною
чекала землі
теплого дотику
власної глибини
коріння що мов кістлява рука
повільно проривається вниз
аби намацати початок роду
вона просто дерево
і водночас дерево
яке все ж побачило землю
тепер на ній два плоди
їх навчає один Садівник
але не тільки він
ще вітер
що випробовує на міцність
і смоківницю і плоди
ще сонце
що підсвічує її рубці
ще дощ
який дає їй пити
коли всі про неї забувають
усі
окрім Нього
у цьому дереві
ти впізнаєш себе
пересаджену
оновлену
ту якій дали надію
і тихий спосіб зрозуміти
рід не там
де рамки кордонів
і темні квадрати домовин
де навіть тьмяніє відчуття
рідної землі під ногами
рід там
де ти вчишся пускати коріння
навіть після втрати
де серце
після довгого страху
знову наважується жити
де можна бути
не сильною
живою
де ніжність
не є слабкістю
а стає пам’яттю любові
і може рід
це не тільки ті
хто був до тебе
а й Той
хто весь цей час
обережно пересаджував тебе
з тісноти у простір
зі страху у довіру
із самотності у присутність
тому ти й дивишся на смоківницю
так ніби впізнала в ній
власну душу
трохи втомлену
трохи зранену
але вже не покинуту
бо рід там
де тебе тримають невидимо
як коріння тримає дерево
коли над ним ходить вітер
рід там
де тебе любили
ще до того
як ти навчилася
не боятися любові
рід там де ти
бо він ніколи тебе
не полишав