21.07.26
Споконвічно-паскудна дуальність
Навіть там, де монолітне і ціле:
Проковтнути швидкоплинну реальність,
А серед решток шукати вціліле.
Надії озеро не стало в нас глибшим,
Й чистих вод у ньому не додалося,
Бо теперішнє стає знову колишнім,
А на полі пшениці палять колосся.
А в тому озері ми — качки на плаву,
Що не знають, куди їм податися:
Бо реальність — ніби сон наяву…
У політ чи на воді коливатися?
Качки чекають на пісню трембіти,
Щоб політати — хай і під хмарами.
Та ціна за можливість злетіти
Ляже на крила рваними ранами.
>