Ода баяну
І цар, і кумир, і капельмейстер,
Віртуозних пасажів гросмейстер.
Цей диво-король музичного реєстра —
Сам собі хор і диригент оркестра.
Як чую його — за живе бере,
Знаю: душа з ним одразу втече.
Чекаю потім її — таку кльову,
Поки до мене повернеться знову.
У ньому спадщина творінь,
Хоч з "дерева й металу" співоча гама.
У ньому вікова музична широчінь
Та інструментів оркестрова яма.
Я ним перехворів колись в дитинстві,
Стискали душу ноти його голосливі.
То плакав тихо, то сміявся він примхливо,
Забрав весь спокій мій тужливо.
Його кнопки з вустами,
Що манять звабливими почуттями.
А розписи на ньому — неначе витвори в малярстві,
Узори й орнаменти як в тридев’ятім царстві.
Баяє форте він, мов буря вночі,
Як піано шепоче — зникають печалі.
Його баси й акорди — мов могутній орган,
Це грає нам його величність, цар-баян.
В.С.Курзанцев