У серпні снилася осінь
У серпні снилася осінь. Там мжичка мочила пальці.
І посивілі днини вперто п`яла на п`яльці.
А ще вітри глумливі грались, чомусь сміялись,
Що на всім світі білім віра сама зосталась.
Ще калатало серце. Стигли слова і ранки,
А почуття міцніли (хоч прикладай на ранку)
Зібганий тиснув простір. Дивно було і млосно.
І, якщо вже відверто, надто щемливо й тоскно.
Дуже хотілося плакати (без звинувачень і болю),
Коли єство вразливе просто просилось на волю.
Та відчувалось в тому щось незбагненно нестерпне.
Як же було щасливо знову прокинутись в серпні.
Миргород, 4.08.2026
