Дощить
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на байдужих.
Креслить час, як сіра тінь, слабких, недужих.
День складає в пазли долі та дороги.
Дощ, як гість незваний, не до речі трохи.
25.08.2026