Сповідь блазнів
Де́нні маски на підлогу впали –
Оголилися тіла́ і ду́ші.
Знай: кохати, як раніш кохала,
Я не вимагаю. Ти не мусиш.
Маскарад відкладений до ранку,
Але морок нам допомагає
Не пізнати правду до останку,
Не збагнути: ми вже не кохаєм.
Наші ласки – за́вчені торка́ння,
Що тіла́ доводять до екстазу,
А у ду́шах помира кохання,
Болісно, у муках, не одразу.
І відтак рушаємо щоночі
Ми з тобою блазнями на сповідь.
Ніби маски спорожнілі очі –
Про кохання наше тихий спомин...
Київ-Чернігів, 2026