23.09.2011 00:00

-

275

5 | 5

 © Оля Стасюк

Забуті

з рубрики / циклу «Історичне»

Розбилася самотність. Ніхто не помітив. 

Вона ще стогнала у вранішніх квітах, 

А потім... Пішла на самотню вершину, 

І думала, що полетить й не загине. 

За нею помчала захоплива муза, 

І бемкали в думці лиш ноти Карузо, 

Забуті... Забуті, як Бах і сопрано. 

Вони теж розбилися тут вранці-рано, 

І звуки органу вмирать не хотіли, 

бо так світ любили... Жаліли й любили... 

З вершин наукового диво-прогресу 

Злітали знов жертви історій й репресій, 

Хапалися слабко руками за віття, 

Яких забували на тисячоліття... 

І книги лежали, стогнали й любили... 

Вони не розбились... 

Але вже не жили...