У нестямі
За Пандорину скриньку розплатишся,
І нема чого колами вештатись,
Утечеш від годинника - змучишся,
А повернеш до святості - сплачешся.
Тобі сором дивитись надією,
Бо разом йдуть зневіра з безбожністю,
Ще захочеш давитися мріями,
Відміряючи дози потворності.
Розкажу - а ти посміхатимешся,
Покажу - будеш тикати пальцями,
І презирством до тупості й низькості
Плюнеш в нутрощі власної самості.
Подивись - то ж не ти у тім дзеркалі
Захлинаєшся жовчю бездарності,
Посміхнись - це прихована камера
У нестямі - тому й у безкарності...
