Лист
Пишу тобі, коханий,
Засліплена любов’ю,
Щоб кілька слів зі мною
Побачили цей світ.
Читай, читай, коханий,
Все далі, глибше й глибше,
Для того, щоб ще більше
Кохали ми. Лиш вір!
Якщо твоя уява
Піде далеко в гори,
Впаде зі мною в море
І вибереться знов,
То я введу у світ мій
Її безмежне серце,
І більше не поверне
До берега любов.
Прошу тебе: за мною!
Не квапся. Ти в дорозі.
Зупиниш на порозі
Приборкувача мрій.
Зайди! Навпроти мене
Твоє чекає крісло,
Воно стоїть на місці
Примхливості надій.
Я хочу подивитись
Лиш мить в блакитні очі
І ти побачиш долі
Смішного сум’яття.
Тоді підходь ще ближче,
Прийми мене в обійми,
Скажи, що я надійно
Тепер в твоїх руках.
Скажи, що не забудеш,
Що я спустилась з неба
Для тебе, щоб без мене
Не зміг прожити ти.
Скажи про все, ти чуєш?!
І ніжний поцілунок
Чекатиме в дарунок.
Його ти віднайди!
Веду тебе я далі.
Постукай тихо. Вперше
В глибокій тиші серце
Відчиниться тобі –
В вечірній прохолоді
На лагідному ложі –
Й привітне світло ночі
Засвітиться в мені.
Йому ти небайдужий…
О Боже! Що ж це? Що це?
Вогонь спалити хоче
(Врятує ж хтось?!) його.
О, бідне, бідне серце!
Не вільне, що ж робити?
Мій розум хоче жити,
Не вірячи у зло.
Він знає все давно вже.
Не мало намолившись
І довго натрудившись,
Не зміг допомогти.
Він руки опускає…
Фантазія чарує
Й тобі, мабуть, дарує
Надію ще зайти.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Пишу тобі, коханий,
Засліплена любов’ю,
Щоб кілька слів зі мною
Сказали, як я жду.
Рука моя не пише,
На місці дивних літер
Читай (як шепче вітер)
Я так тебе люблю.
листопад-2005