12.08.2009 00:00
-
1851
    
  1 | 1  
 © Оксана Білова

Лист

Пишу тобі, коханий, 

Засліплена любов’ю, 

Щоб кілька слів зі мною  

Побачили цей світ. 

Читай, читай, коханий, 

Все далі, глибше й глибше, 

Для того, щоб ще більше 

Кохали ми. Лиш вір! 


Якщо твоя уява 

Піде далеко в гори, 

Впаде зі мною в море 

І вибереться знов, 

То я введу у світ мій 

Її безмежне серце, 

І більше не поверне 

До берега любов. 


Прошу тебе: за мною! 

Не квапся. Ти в дорозі. 

Зупиниш на порозі 

Приборкувача мрій. 

Зайди! Навпроти мене 

Твоє чекає крісло, 

Воно стоїть на місці 

Примхливості надій. 


Я хочу подивитись 

Лиш мить в блакитні очі 

І ти побачиш долі 

Смішного сум’яття. 

Тоді підходь ще ближче, 

Прийми мене в обійми, 

Скажи, що я надійно 

Тепер в твоїх руках. 


Скажи, що не забудеш, 

Що я спустилась з неба 

Для тебе, щоб без мене 

Не зміг прожити ти. 

Скажи про все, ти чуєш?! 

І ніжний поцілунок 

Чекатиме в дарунок. 

Його ти віднайди! 


Веду тебе я далі. 

Постукай тихо. Вперше 

В глибокій тиші серце 

Відчиниться тобі – 

В вечірній прохолоді 

На лагідному ложі –  

Й привітне світло ночі 

Засвітиться в мені. 


Йому ти небайдужий… 


О Боже! Що ж це? Що це? 

Вогонь спалити хоче 

(Врятує ж хтось?!) його. 

О, бідне, бідне серце! 

Не вільне, що ж робити? 

Мій розум хоче жити, 

Не вірячи у зло. 


Він знає все давно вже. 

Не мало намолившись 

І довго натрудившись, 

Не зміг допомогти. 


Він руки опускає… 


Фантазія чарує 

Й тобі, мабуть, дарує 

Надію ще зайти. 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

Пишу тобі, коханий, 

Засліплена любов’ю, 

Щоб кілька слів зі мною  

Сказали, як я жду. 

Рука моя не пише, 

На місці дивних літер 

Читай (як шепче вітер) 

Я так тебе люблю. 



листопад-2005

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!