Буває так…
Буває так, по іншому не можна,
Це доля, це життєвий лист,
І в ньому є хвилина кожна
Уписана, бо ти у світі гість.
Але не значить це, пливти за часом,
Бо ти не човен, ти є капітан.
І лист широкий, довгий і з запасом,
І шлях по долі ти будуєш сам.
Доля, це дерево, це ієрархія всіх вчинків,
Які можливо вибрать і зробить.
Ти вибираєш й створюєш зупинки,
Одне не можна, це повернення здійснить.
Ти йдеш, прямуєш, можна вліво, вправо,
Віття на долі без межі густе.
А саме головне й найбільш цікаво,
Що в всіх людей, на їх листах одне.
Одне й те саме – дерево розлоге,
Нам при народженні, мов ксерокса дають.
Але чому тоді, життя не схоже?
А все тому, що шлях не додають.
Долі, мов ребуси, розгадуємо в тайні
І кажем часто, що «буває так»…
Які ж ми люди, все ж таки бездарні
І віримо в відведений, вже, шлях.
«Буває так, по іншому не можна…»
Звичайно можна, треба лиш шукать.
Людина будь-яка й на подвиги спроможна,
Як долю буде мати у руках.
Папір той самий, написи ті самі,
Ми ковалі, повірте у себе!
Пливіть по течії життя, як капітани,
Бо неповторність в світі головне.
Знайдіть свій вихід з долі лабіринту
І не кажіть ніколи «Мушу так!»,
Інакше скотитесь на саму тонку гілку,
Яких кишить на стовбурі й гіллях.
Я раджу це, примусити не в змозі
І зрештою, ми всі окремий світ.
Але не забувайте, що ми схожі
Тим, що однаковий ми маєм долі лист.
Тому вже зрозуміло з цього зразу ж,
Що все що хтось досяг, можемо й ми.
За рік, за два, за десять – не відразу,
Але реально куди хоч дійти.
А за рахунок дикого «буває»…
Буває лише так, як зробиш ти!
І долі лист ніколи це не знає,
Бо там шляхів-гілляк є без межі.
Вирішуй сам, куди тебе волає.
Слухайся серця і за ним іди.
Й ще пам’ятай, добро лиш помагає,
Тому люби, роби добро, живи.
Й тоді дійдеш до щастя і до згоди,
До злагоди між друзів і в сім’ї.
Й тоді твій лист не буде уже схожий,
Бо пустить стовбур долі корені…
26.05.06 р.
05.12.2016 21:02 
