Ні, не обіцятиму я вам нічого,
Від болю серце б’ється на частини,
Не стало краще нам від часу того,
Коли постали ми з руїни.
Вже двадцять літ ми хочем жити краще,
Але йдемо все далі й далі в брід,
Нести тягар скорботи важче й важче,
Хоч нам здавалось, що ми вже біля воріт.
Що нам відкриють нові двері,
Що нас покличуть у нове життя,
А ми як ті глухі тетері,
Не довели іще країну до пуття.
Ще не вмерли України…
Ще не вмерли, ще не вмерли,
Загубили батьківщину,
Й назад вже не вернем.
Загубили рідну мову,
Вона вже не модна…
Козацький дух в стальних оковах,
А в серцях схололих глибока безодня.
Ось, іще трошки, зачекай,
Діждемося своєї долі,
Ти рідну Україну не кидай,
Ми разом дочекаємося волі.
Ні, не з каземату вийдем як Шевченко,
Ми ввійдемо у вільну Україну,
Ми вірну путь до цього шляху знайдем,
І відбудуємо з руїни Батьківщину!
