Ти затаївся у кутку під назвою «страждання»
Твої "панти" нікому не потрібні,
Ти дуже гарно вмієш говорить,
Але у цих словах нема ні краплі правди,
І все одно тобі, коли сусід горить.
Ти затаївся у кутку під назвою «страждання»,
Чекаючи на милість перехожих,
Хоч сам ні разу ще не виявив бажання,
Допомогти тому, хто так на нас не схожий.
Тобі не хочеться ніколи на роботу,
Не хочеш ти ніколи і додому,
Бо там нема кому до тебе виявить турботу,
Й нема з ким чай попить – завжди доводиться одному.
Ти можеш довго думати про це,
Але ніяких висновків не зробиш,
Весь день твоє замучене лице,
О, так, забула, ти ж на ненависній роботі робиш…
Ти зранку можеш встать не посміхнувшись,
Ти каву п’єш на вулиці бігцем,
Коли покличуть, неохоче повернувшись,
Не щиро посміхнешся, своїм замученим лицем…
