Сад мовби збризкав хто вогнем,
Сигари листя знесло в хмари.
Пернатих стихли марні чвари,
Між гілля крук ліг королем.
Стовбирчить шпиль сирітки клена,
Що вибіг з літа до небес.
Увесь зів’яв і настрій щез,
Хоч одежина ще зелена.
По пруттях стиглих морозець
З сніжком затіяв перегони
До теміні нічної втоми.
Розстелить ковдру фахівець
Ландшафтних з півночі дизайнів
Хоч рухи злі, а дії крайні…
Тут бавить долю вітерець.