Пустеля
Кажеш, моє тіло – пустеля,
розжарене плато на тлі чорноземів землі
чи кілометри штучностворених цукрових бескидів,
так би і блукав ним теплими пальцями
у пошуках мрійно-бажаних оаз,
коливально-поступальними рухами
намічував і прокладав омего-маршрути
вдень і вночі, вночі і вдень, а потім ще раз вдень і…
безліч раз вночі
аж до повноцінних автомагістралей і автострад,
танення цих псевдоарктичних снігів,
сиропової липкості…
допоки не прийдуть морозяно-росяні ранки…
та вони не прийдуть,
не прийдуть, дурненький,
і не тому, що ім’я моє Сахара чи Калахарі,
в них часом теж температура тіла нижче нуля,
просто…
населяй мене,
намічуй і прокладай коливально-поступальними рухами,
іди омега-маршрутами
до диво-таннення
магістралями,
а ще більше…
багато-багато кажи, -
краще бути гарячою (пустелею),
аніж пустою гарячкою.
Київ, 2011 р.
