Ілюзії
Божевільно-вільних речей
щоб аж сміх по стінах
розлітався тарілками
вщент
ніби келихи
на весілля
щоб пітніли засмаглі вікна
а задухи у нас
ні краплі
поцілунки в роздерті лікті
по-дитячому
але справжні
щоб нічого, коли раптом тиша
десь закрадеться
попід ліжком
божевільно любити дотик
не торкаючись
твого світла
щоб легенький-легенький стукіт
прохолода на плечах зранку
замість пледа
кава і цукор
у твоїй старій філіжанці
і тривало усе це
довго
або краще –
тривало досить
щоб весна поховала каліцтва
подаровані вітром в осінь
божевільно-вільно наосліп
я цілую роздерті лікті
без бажань
прохань
ти просто
мав сказати
що не…
щасливець!
Київ, 2011 р.
