Ніхто не тримає... А вітер штовхає
Шепоче, що так буде краще.
Ногами у спину... І нервами грає.
Зрадливо питає: "А нащо?
Для кого ти дихаєш? Ким ти живеш?
Хто слухає стук твого серця?
І хто закричить, якщо раптом знайде
Щоб небо відчуло ті герци?
Кому ж ти потрібна? Можливо, асфальт
Єдиний, хто так тебе хоче?
Жадає відчути тебе.., чуєш альт?
Він кличе! Ти нерви лоскочеш!
Спочатку він боляче зробить.., а втім
Хіба це для тебе уперше?
У мозок на мить лиш оселиться грім.
А потім ... Відчуєш: так легше!..
Вода на обличчі.. То сльози чи осінь?
Ні, дівчинко, це небо плаче..
Жадає тебе ще відтоді і досі.
дощами, як кров`ю, стікає..."
Не може чекати і з розуму сходить..
І вітер штовхає у спину...
Можливо, вагалась, можливо, не хтіла..
Та пізно... Летиш вже донизу...
