Теодор Тополєв Коханій
Ти стояла на сонці. Красива мов небо...
Розчинивши його в глибоченних очах.
Я дивився, любив, мені більше не треба,
Я і небо і сонце покинув у снах.
Ти всміхнулась. І вітер на мить зупинився.
Ще на мить… і застиг, відлетіти не зміг,
Він в полоні твоїх ніжних губ опинився,
Назавжди захотів він лиш твій чути сміх.
Ти любила. Когось, не мене, не важливо
І коханням твоїм розквітала земля -
Ти ж стояла на сонці, творила ти диво.
Вітер видихнув тихо і сумно як я…
05.10.2011 14:13 © ... => Микола Чат |
Дякую за чудовий експромт ) Таки завоював ) Цей вірш не новий, йому вже більше трьох років, і зараз я одружений на тій кому писав... ) |
04.10.2011 21:05 Микола Чат => © |
 Не сумуй бездіяльно, не стій Теодоре! І до біса ті сумніви - "любить чи ні". Із розбігу стрибніть у кохання як в море, Завоюйте її! Так здається мені. |
04.10.2011 15:56 Тетяна Чорновіл => © |
 Дуже гарно!!! |
04.10.2011 15:54 Каранда Галина => © |
 красиво. |
