По божому велiнню стрiлись ми,
Очима ти сказав менi: – Кохаю…
Холоднi брили довгої зими
Розтанули в травневому розмаю.
Пора для нас настала золота,
I розлучитись нам обом несила.
Сказали про любов мої уста,
Відповідали очi твої: – Мила...
Здавався нам легким тернистий шлях,
Хоч бiльше лiт ставало за плечима.
Мене з малими дiтьми на руках
Мадонною ти називав очима.
Жорстокий час… Літа, немов у сні,
Вже по коханню поминки справляють,
А зеленавi очi мовчазнi
До іншої натхненно промовляють.
Як спраглий змучено ковтка води,
Все ж погляду твого чекаю всюди.
Та просять рiднi очi: – Вiдiйди...
Несказане хай несказанним буде.
