13.10.2011 11:31

-

371

4 | 4

 © Тетяна Чорновіл

ДИКИЙ ДОЩ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

По осінній траві наїжаченій 

Дико хлипає дощ не приручений… 

Наші болі давно передбачені. 

Чом ти очі ховаєш, засмучений? 

Сонце в хмарах невтішних сховалося 

Краплі в золото холодно сіялись… 

Не запитуй, чому не збувалося, 

Те, про що необачно замріялись. 

Дощ видзвонює млу диким холодом, 

Теплим смутком війнув чай із м‘ятою. 

Нащо ж серце озвалося солодом, 

Над душею, дощами розп‘ятою? 

В хату затишок зморений проситься, 

Про кохання запитує з мукою, 

Та осінніми травами роситься 

Дикий дощ упереміш з розлукою.