Вчилася я жити в Попелюшки:
Сад садити, з птахами дружить,
На балах танцюють всі подружки,
А мені ще шити і білить.
Десь мій принц, натомлений жінками,
Прагне спрагу серця загасить,
Він по світу ходить з башмаками,
Та ніхто не хоче їх носить.
Я їх взую. І на заздрість долі
Зацвітуть квітки серед зими,
Ми нарвемо квітів і поволі
Їх розсіємо поміж людьми.
Щоб у того, хто впаде в зневіру,
Зажевріла іскорка надій,
Розігнала непроглядність сіру
І побачив кожен обрій свій.
