Сповідь тіні

з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»

Коли світило уквітчає синь,

Над кручами, лісами чи полями,

З’являюсь я – німа й убога Тінь,

І невідступно рухаюсь за вами.

Найменшу волю вашу, як свою

Повинна повторити неодмінно:

Ви йдете – йду, спинилися – стою,

Присіли – нахилилася уклінно.

Маріонетка я в чужих руках,

Такий мій хрест… Та в чім моя провина,

Що по багну життя в дрібних грішках,

Тріщить під вами чесна моя спина?!

За що мене воличите в обман,

У спільники убивств, насилля, зради?

Чому повинна, мов отой баран,

Мовчазно йти на бійню..? Бога ради,

Звільніть мене від порохних окуть,

І дайте жити так, як я бажаю!

Не здичавілу мавпувати лють,

А маяком світить стезю до Раю!

Якщо не можна, то хоча б в зеніт

Злетіти жайворонком над полями,

І привітати піснею весь світ!

…А не безславно плазувать під вами.