Осіння казка з дрижаками
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
– Не зоглядівся, як минуло літо, –
Борсук журився о нічній порі,
– Удень тепла ще вистачає й цвіту,
Та стелить осінь дрижаки в норі.
Тож вибрався з холодної постелі,
Про щось невтішне бурмотів під ніс,
Устав, прогнавши тінь свою до стелі,
Знадвору хмизу й трохи листя вніс.
Устиг і м’яти трохи прихопити,
Коли скрадався з хмизом навпрошки,
Бо здумав грубку на ніч протопити,
Й загріти чай, прогнавши дрижаки.
Вже хмиз сухий потріскував гілками,
Тепло лилося затишно навкруг,
А з неба ніч холодними зірками
Жаріла на духмяний м’ятний дух.
Чай пив борсук, усівшись біля входу,
Поки в норі збиралося тепло.
З-за хмари місяць віщував негоду,
Та дрижаків уже десь не було.
