ВІТРЯНЕ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
До ясеня вітрисько
Берізку ревнував.
Схилитись навіть близько
До листя не давав.
О! Як він міг простити
Їй пустощі малі!
Брутально шарпав віти,
Згинав аж до землі!
Дивуючись відлунню,
Сердито, гірко вив.
Та довго на красуню
Все ж гніватись не вмів.
До стану доторкнувся
І враз… знітився, стих.
У млості задихнувся
В косах її густих.