Мене болить чекання
Я не умію довго чекати. Не знаю, чи поняття «чекання» однакове у всіх, і поняття «довго» теж, певно, різне? У такі хвилини затримуєш дихання, і світ перестає існувати, та завмирає все навкруги. Ти чекаєш… Заплющуєш очі і намагаєшся думати про щось інше. Не виходить. Думки знову повертаються у чекання, і рука тягнеться до годинника, у якому стрілки циферблата повзуть нестерпно повільно. Прислухаєшся до всього, відчуваєш себе дуже нещасною та одинокою, бо змушена чекати. Згодом такі хвилини стають болючими, і на очі набігають сльози. Потім починаєш аналізувати ситуацію та сердитися на себе саму. Стаєш злою на всіх і весь несправедливий світ, що змушує тебе чекати. Чому я? Я більше не можу! Мене болить чекання! Ще пізніше знову все змінюється, і настає одинока байдужість. Все одно, що відбувається навкруги, ти втуплюєшся у одну точку і нічого не бачиш, нічого не чуєш, перестаєш думати. Чуєш стукіт лише свого серця, такого стурбованого та самотнього. Чому? Бо ти чекаєш… А, можливо, я умію чекати?
