Сповідь
Скажи мені, що я твоя...
Дай відчути спорідненість душ.
Не йди зараз від мене...
Ще декілька хвилин і я відпущу,
Навіки відпущу, лише зараз не йди.
Можливо це останні хвилини,
Де ми можемо помовчати ні про що.
Де ми можемо бути коханими і жаданими.
Залишся, якщо почуття ще не вмерли...
Залишся, якщо потрібна я тобі.
На мить, хоча б на трішки часу.
Скажи щось чи просто помовчи,
Обійми... притулись щокою...
Дай відчути тепло твоєї душі.
Дай відчути захищеність.
Мить...
Ще мить ізольованості
І ми зрозуміємо хто ми одне для одного.
Хочу закричати...
Ти знаєш, я хочу закричати
Від болю, від рани, яка ніяк не може зажити,
Від рани, яка в моєму серці.
Мовчимо...
І кругом тиша...
Хочемо заплакати та ми вже давно виплакали сльози,
Які були призначені нам долею...
Залишся!!! Кричу я...
Та пізно... ти пішов... не обернувся...
Боляче... серце плаче... ти не прийдеш.
Марно говорити слова кохання в пустоту...
Вибач, що так пізно зрозуміла що ти важив для мене...
Вибач... що зі мною тепер пустота і самота - дві подруги,
Вибач, що ти пішов, а я промовчала.
Вибач за ті пусті й непотрібні слова,
Які я тобі казала, та ти їх не чув...
А ми просто кохали....
24.07.2006р.
