Легко тут тому, хто знає як
В випадлих з рейок годинах
Зірваний з скель упізнати маяк
Шляху свого в вітрів спинах.
Кроки – телята простором пухким
Тикають в марево рігми.
Тисяч смертей фіолетовий дим
Звився в очах болем стигми.
Плачуть ворони – на холод, на сніг,
Небо чорнять килимами
Гнівного перса… Ну хто б допоміг
Линути з ними байками.