27.11.2011 02:13

-

907

7 | 7

 © Тетяна Чорновіл

Прощання з осінню

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»

Прошу любити і жалувати співавтора публікації видатного лірика Миколу Чата!
Буду вдячна читачам за позитивні відгуки! З негативом прохання звертатися до Миколи! :))))))))

Відносять гуси на крилечках осінь 

За обрію печально-млисту просинь. 

А ніч, немов смола, між зір красою 

Прощання смуток струшує росою. 

Льодяться про теплінь химерні мрії, 

У паморозь вбирають вербам вії... 

Лиш річка, ніччю введена в оману, 

Дрімає в пасмах сивого туману. 

Півмісяць клен спіймав в гілок мережці, 

Застиг звабливо в осяйній сережці. 

- Цей красень - мій! - з-за хмар зима дихнула 

Й у віти клена інеєм сипнула. 

Ревнивий вітер здмухував дарунки, 

Дзвеніли в травах срібні візерунки!.. 

Та клен не чув! Зажурено хитався, 

Бо з осінню коханою розстався: 

– Вернись до мене, ніжне сновидіння, 

Вернись, молю, пора моя осіння!.. 

– Ні… – до вершечка з далини війнуло, 

– Не можу, милий, все давно минуло… 

Ой, як зраділа враз зима студена, 

Озимком пригорнулася до клена, 

Сніжинок сон леліяла неспішно, 

Морозцем в гіллі затихала ніжно… 

Серпанками грайливими лилася… 

Поки… чого бажала, домоглася! 

Судили верби кОсами ламкими, 

Гнівилась річка сплесками стрімкими: 

– Та спам‘ятайся ж, звабнице холодна! 

Є в клена в серці суджена природна! 

Від погляду зими пошерхли хвилі, 

Бо любко пригадав цілунки милі. 

Знов кликав осінь, золоту коханку, 

В багряних спалахах холодного світанку. 

Враз сонця промені у небі зайнялися, 

І пристрасті кленові уляглися!  

Розтанув вмить зими звабливий іній, 

Лиш квилив з далини табун гусиний.