ОСТАННІЙ ОСІННІЙ ДОЩ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Вже ніч пройшла, настав світанок,
А осінь сум у дощ зливала.
Прощатись мала, сумувала
І розридалась наостанок!
З-за хмар сердитий місяць звівся:
– Чого ти, золотавко, плачеш?
Замовкни, прошу! Що, не бачиш,
Я в твої сльози заросився!
Рвучких вітрів холодні стрічки
З країв далеких налетіли,
Зимовим диханням студили,
Заплакані осінні щічки.
Через поля, через місточки…
Пішла. Лиш спогади ятрили
Та мокрим жалем тріпотіли
Руді березові листочки.
