04.12.2011 19:23
-
391
    
  4 | 6  
 © Оля Стасюк

Признання

Признання

Роздуми з прихованою тезою

Миттєвості не підлягають часу. 

Осіння спрага обійняла сад... 

Волошкові п’янкі рожеві фрази 

Чомусь востаннє сипле листопад. 

У сонці розтопилося світання, 

Авророю сипнувши навкруги. 

Лети вперед... В твоїх очах зізнання 

Елегією топить лід зими... 

Кришталь в долонях ніжного дарунку 

Окрилює, мов блиск твоїх очей. 

Холодний світ твого п’янкого трунку... 

А як же мрія сонячних ночей? 

Тендітні миті дивних слів кохання... 

лИш розум все не скорює бажання... 

Моїх долонь рожеві пелюстки 

У сонці твоїх рук... Терпкі зітхання 

Запалюють палкі слова мети... 

А вічність прокидається навіки 

В усмішці, у твоїх тремких очах... 

Жоржинові серця не мають віку... 

Десь понад лісом шелестять осики... 

тИ знов зникаєш в мріях й почуттях... 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 04.12.2013 13:05  Мальва СВІТАНКОВА 

Чудово...за зізнання!

 09.02.2012 20:39  © ... 

А хтось тезу знайшов?

 05.12.2011 11:41  © ... => Тарас Іванів 

Це Ви йому заздрите?)))))))))

 05.12.2011 11:41  © ... => Каранда Галина 

А що? Він справді ліричний))))))))

 05.12.2011 11:41  © ... 

Дуже дякую!!!!!!! Коментарі теплі і зворушливі))))))))

 04.12.2011 19:59  Тетяна Чорновіл => © 

Жоржинові серця не мають віку? Згодна, Олю! :)))

 04.12.2011 19:49  Тарас Іванів 

Твому вибраному можна позаздрити. Стільки слів для нього!!!!!!))))

 04.12.2011 19:30  Каранда Галина => © 

"Насправді героїня - лірична і закохана в ліричного героя...."

так, звичайно, ми саме так і зрозуміли!...))))))))))))