Падаюча зірка
з рубрики / циклу «Громадянська позиція»
Сподівався... Вірив... Дочекався...
Старший син – примарная надія.
Кажуть люди: „Цей не в батька вдався.
Дармоїда підсадив на шию”.
Юним, як Ромео , журналістом,
Мов зерна добірна насінина,
Життєлюбом у костюмі чистім
Знав колись Миколиного сина.
Трійко років тьохнули стрілою,
Скільки там минуло того часу?
А у чорній рясі, з бородою,
Я і не впізнав його відразу.
Ще минула жвавих років пара,
Свят отець, зустрівшись ненароком,
Видихнув в обличча перегаром
І прикрив підбите ліве око.
Диссонанс душі і обладунків:
Шкірянка на висвячених ризах,
Набряків опуклі візерунки,
А під оком синьо-чорна „віза”.
Де колишня батьківська надія?
Чий він син, любовію зігрітий?
- Що з тобою сталось, Олексію?
- Та нічого, треба менше пити.
Листопад. Жебраючий сновида
Руку тягне до людей безмовно.
Хто б подумав, що ось цьому діду
Тридцять п’ять за паспортом неповних.
І мені на це дивитись гірко
З відчуттям неясної провини.
...
Як печально скочується зірка
Молодої сильної людини.
Донецьк, 27.12.2010
