Прип`ять
з рубрики / циклу «Білими»
Прохолодно.
В латках снігу плащ землі,
і місто це завжди стрічає пусткою,
раз-по-раз кашляє воронячими згустками,
скорботно,
завмерлий вираз на чолі.
Сивіє,
волоссям на залізничнім полотні,
суха трава, зів`яла,
шепочеться по вітру листячком,
опалим,
зітхає тихо уві сні.
Колючим поглядом спостерігають,
очниці вікон крізь вибиті шибки,
за тим нахабцем, що порушив їхній спокій,
відповідаючи луною його крокам,
складаючись в сумні рядки.
Стирчить відкритим переломом,
опора лінії електропередач,
гангреною укривши кістя арматури,
а вітер лиже її плоть.
Потворою,
переродившись після катастрофи,
монументом грандіозним,
розбитих мрій і сподіваннь,
під зорями,
розкинулася пусткою радіаційна Прип`ять,
чи може привид?
