Про Чорнобиль

Через рови, кущі шипшини, На «Хандерисовий Арбат» Підставивши до сонця спини, Ми поверталися назад. На Коропецьких усипальнях, Де спочивають Каганці, ...

29 сентября 1986 года первыми начали работы в 8 часов утра воины отдельного механизированного полка гражданской обороны. Все прибыли переодетыми, и каждый имел ...

Чорнобиль. Ще ятриться рана й досі У розмаїтті календарних дат. Десятки літ ослабити не в змозі Величини і болю марних втрат.

Чорнобиль - це не лише трагедія та біль. Це історичний наслідок німецького атомного проекту, що співпав в просторі і часі з ерою нацистів та розквітом третього...

Чорнобиль - чорна біль у Неньки-України, Із страхом й сумом пам`ятає світ і нині

Леле, хрести - до вирію, Наче лелеча суть. Нищечком чую: "Вірую". Ріже повітря ртуть. Лине покров з офірою. В зоні відчужень хтось Звірам гріхи сповіду...

Тридцять літ проминуло – триває і досі війна... Од тих пір, як Чорнобиль зірвався – Зоря Полинова... Щем у серці відлунює, срібна вібрує струна: Коло...

Неначе безсмертні боги пірнали в шалений вогонь, крізь призму мовчання, крізь призму тривоги, крізь призму болю.

А там, унизу, у місті Життя буяє усюди: Дерева, птахи і звірі Панують, де жили люди.

Коли на Прип’яті люд мирно спав, Й ніщо не натякало на тривогу Нечистий лиха людству зажадав – На вічну смерть прирік живу природу.

1 травня 1986 року Прокинулась від дивної тиші. Повела вухом…Не чути кроків ні Хазяйки, ні Хазяїна… У ніс вдарив колючий запах Біди!

В вітрі стронцію і йоду Перевищено в стократ, Та наказано народу Вийти дружно на парад!

Чорнобильський привид повсюди блукає Загрозливо лапи підніс Він в нас не стріляє, не ріже, не палить Не б`є, не пуска під укіс.

Самотність. Тиша. Чорне небо. Пустеля. Вічність. Смерть і жах. Недоля. Зло. В житті потреба. Аварія. Біда. Удар.

Мовчать слова, як квіти обеліскам! Хвилиною мовчання вшанувать Зосталось мертвих рідних, близьких. Чорнобильського болю не пізнать.

Цвітом вся покрилась У лузі калина, Тяжко зажурилась Моя Україна.   Гірко затужила Слізно заридала, Ох і тяжка доля Знов її спіткала.

Пророцтво чи пересторогу Звела поетова рука? Ми до сих пір не знає то΄го, Хоч правда, як полин гірка.  

Слово Чорнобиль, нам страшно згадати І час затирає зчорнілі сліди. В печальній задумі стурбована мати, Синам постарілим, як може годить.

Гіркий полин, росте терпкий - Незнана вся у нім дорога. Неспокій, сум, та жаль дзвінкий, Живе ньому біль-тривога.

Заклякло часу полотно Тут вітер-привид б’є по стінах. Здається все було давно: Епохи пам’ятник, руїна.

Прохолодно. В латках снігу плащ землі, і місто це завжди стрічає пусткою, раз-по-раз кашляє воронячими згустками

Ти тільки уяви: Ось ти живеш, працюєш, І любиш дім, що сам побудував. Садок плекаєш, Внуків вже плануєш. Сяких-таких хоч статків, та надбав.

Занедбаний, самотній, таємничий, розкинувся у просторі часів, кому ти пам`ятник, життю чи смерті, нікому не розкажеш своїх снів.

Хай скрегіт й плач стражденної землі Досягне й хмар, і сонця, й неба, й Бога. Хай пом’януться дні, коли діди Наші топтали ті важкі дороги.

Вот полночь пришла, И нужно держаться с последних. Держаться с последних, Дабы дожить до «весны»...

Чорнобиля прозорі кігті Торкнулися усіх усюд, У тих вчепилися смертельно, Хто прибирав за гадом бруд.

Чорнобиль. В руїнах реактор курить, Полин обплітає могилу. Вдалося чи ні саркофагом скорить Страшну неприборкану силу?

Дрімає ліс рудий на схилі. Він бачить в снах зелені хвилі Й морозні аромати хвої...

Мов вісники минулої епохи,Мов дзеркало, в якому час, майбутнє.Відлуння, і присутність катастрофи –Крізь призму їх - минуле те, відчутне.

Б`ють дзвони. Протяжно, звучно, по всій Україні. Б`ють на сполох. Тужно линуть удалечінь, піднімаючи з глибини душі ті відчуття, що були майже поховані у віках ...