Через рови, кущі шипшини,
На «Хандерисовий Арбат»
Підставивши до сонця спини,
Ми поверталися назад.
На Коропецьких усипальнях,
Де спочивають Каганці,
Ми обіцяли не здаватись
І бути вірними собі.
29 сентября 1986 года первыми начали работы в 8 часов утра воины отдельного механизированного полка гражданской обороны. Все прибыли переодетыми, и каждый имел комплект защиты.
«Чорнобиль. Річниця вибуху» — Драматичний віршЧорнобиль. Ще ятриться рана й досі
У розмаїтті календарних дат.
Десятки літ ослабити не в змозі
Величини і болю марних втрат.
«Німецький ядерний проект» (Девід Ірвінг) — РецензіїЧорнобиль - це не лише трагедія та біль. Це історичний наслідок німецького атомного проекту, що співпав в просторі і часі з ерою нацистів та розквітом третього Рейху. "Вірусний флігель" розповідає проте, як все починалося.
«Чорнобиль» — ВіршЧорнобиль - чорна біль у Неньки-України,
Із страхом й сумом пам`ятає світ і нині
Леле, хрести - до вирію,
Наче лелеча суть.
Нищечком чую: "Вірую".
Ріже повітря ртуть.
Лине покров з офірою.
В зоні відчужень хтось
Звірам гріхи сповідує
Хвилям палючих рос.
В Прип`яті дух розхитує
Зав`язь полинна, що...
З чорною - пам`ять - ниткою.
Сльози течуть, Христос.
«Тридцятилітня війна в Україні» — Драматичний віршТридцять літ проминуло – триває і досі війна...
Од тих пір, як Чорнобиль зірвався – Зоря Полинова...
Щем у серці відлунює, срібна вібрує струна:
Коло дому – ординці… Батий підступається знову.
Неначе безсмертні боги
пірнали в шалений вогонь,
крізь призму мовчання,
крізь призму тривоги,
крізь призму болю.
А там, унизу, у місті
Життя буяє усюди:
Дерева, птахи і звірі
Панують, де жили люди.
Коли на Прип’яті люд мирно спав,
Й ніщо не натякало на тривогу
Нечистий лиха людству зажадав –
На вічну смерть прирік живу природу.
«Рядки неписаного щоденника» — Оповідання1 травня 1986 року
Прокинулась від дивної тиші. Повела вухом…Не чути кроків ні Хазяйки, ні Хазяїна… У ніс вдарив колючий запах Біди!
«РАДІАЦІЙНИЙ МАРШ» — ПереспівВ вітрі стронцію і йоду
Перевищено в стократ,
Та наказано народу
Вийти дружно на парад!
«Чорнобильський привид» — ВіршЧорнобильський привид повсюди блукає
Загрозливо лапи підніс
Він в нас не стріляє, не ріже, не палить
Не б`є, не пуска під укіс.
Самотність. Тиша. Чорне небо.
Пустеля. Вічність. Смерть і жах.
Недоля. Зло. В житті потреба.
Аварія. Біда. Удар.
Мовчать слова, як квіти обеліскам! Хвилиною мовчання вшанувать Зосталось мертвих рідних, близьких. Чорнобильського болю не пізнать.
Цвітом вся покрилась
У лузі калина,
Тяжко зажурилась
Моя Україна.
Гірко затужила
Слізно заридала,
Ох і тяжка доля
Знов її спіткала.
«ДИМИТЬ ЧОРНОБИЛЬ» — ВіршПророцтво чи пересторогу
Звела поетова рука?
Ми до сих пір не знає то΄го,
Хоч правда, як полин гірка.
Слово Чорнобиль, нам страшно згадати
І час затирає зчорнілі сліди.
В печальній задумі стурбована мати,
Синам постарілим, як може годить.
Гіркий полин, росте терпкий -
Незнана вся у нім дорога.
Неспокій, сум, та жаль дзвінкий,
Живе ньому біль-тривога.
«Чорнобильський дар» — ВіршЗаклякло часу полотно
Тут вітер-привид б’є по стінах.
Здається все було давно:
Епохи пам’ятник, руїна.
Прохолодно.
В латках снігу плащ землі,
і місто це завжди стрічає пусткою,
раз-по-раз кашляє воронячими згустками
Ти тільки уяви:
Ось ти живеш, працюєш,
І любиш дім, що сам побудував.
Садок плекаєш,
Внуків вже плануєш.
Сяких-таких хоч статків, та надбав.
Занедбаний, самотній, таємничий,
розкинувся у просторі часів,
кому ти пам`ятник, життю чи смерті,
нікому не розкажеш своїх снів.
Хай скрегіт й плач стражденної землі
Досягне й хмар, і сонця, й неба, й Бога.
Хай пом’януться дні, коли діди
Наші топтали ті важкі дороги.
Вот полночь пришла,
И нужно держаться с последних.
Держаться с последних,
Дабы дожить до «весны»...
«Не забуває...» — ВіршЧорнобиля прозорі кігті
Торкнулися усіх усюд,
У тих вчепилися смертельно,
Хто прибирав за гадом бруд.
«ВИБІР СТАЛКЕРА» — ВіршЧорнобиль. В руїнах реактор курить,
Полин обплітає могилу.
Вдалося чи ні саркофагом скорить
Страшну неприборкану силу?
«ПАМ‘ЯТІ РУДОГО ЛІСУ» — ВіршРудий ліс — близько 10 км² території дерев, прилеглих до Чорнобильської АЕС. Висока доза поглинутої радіації призвела до фарбування їх у буро-червоний колір… ночами спостерігали світіння загиблих дерев. Під час робіт з дезактивації території ліс було знесено бульдозерами і поховано. (Матеріал з Вікіпедії )
Дрімає ліс рудий
на схилі.
Він бачить в снах зелені хвилі
Й морозні аромати хвої...
Мов вісники минулої епохи,Мов дзеркало, в якому час, майбутнє.Відлуння, і присутність катастрофи –Крізь призму їх - минуле те, відчутне.
Б`ють дзвони. Протяжно, звучно, по всій Україні. Б`ють на сполох. Тужно линуть удалечінь, піднімаючи з глибини душі ті відчуття, що були майже поховані у віках війон і лихолітть — біль, нещастя, біду, сльози...