цуцик, дійсно, милий...і вірш чудовий...так, Бог всіх однаково любить і у цій любові ми повинні йому допомогти - це, певно, і буде наша йому подяка за його неосяжну любов до нас.
До кого горнутися, до кого ні - добре сказано у притчі про ближнього. У кожного свої ближні. А щодо однакової любові Творцем.... Надіятися треба!!! Знову таки: Надія вмирає останньою! Я не хочу дискутувати з цього приводу! :))
Тут я маю пояснити, що мав на увазі, складаючи вірша. Ми із своїми симпатіями і антипатіями поділили людей на категорії. До одних горнемося, а поряд з іншими не хочемо осквернюватись. Це не обов`язково волоцюги і безхатченки. Але так є, що дехто з респектабельних погребують стати поруч з людиною простою, а та, навзаєм, демонструє зневагу до багатого "буратіно". Оці сплетіня негативу все глибше обплутують наше суспільство. А Бог, уявіть собі, однаково любить героя і алкаша, дитину і старого буркуна. І вельми сумує за тими, хто відірвався від коренів, бо всі ми від Нього походимо, а один одному - рідня. Так що, маючи якусь надію - надію на краще ж, мабуть, треба почати з себе і своїх стосунків з Творцем. І про це у мене буде далі. Але, буде і сердита критика, і все інше.
