Той острах, до недавна - що до Бога
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Той острах, до недавна - що до Бога,
Заходив гостем в наш убогий словничок,
Якось розтав. Лиш рідкою тривога
Потягне хвилею у морі катастроф –
Різне поблизу, і вспокоїть норов –
Як приголомшливо річиться кров...
І стигне в жилах ще червоно-сіра,
А в голові - лиш просвітління і любов.
Вечірнім возом, коли ніч зір охопила
Світіння немічне в безхмарну голілиць,
Не вдасться вскочити, ридаючи до Сина
Господніх слів – до верхотур святих світлиць!!!
