Шляхами перекотиполя
В щемку мрійливу вишину
Брела між піднебессям доля
Збирати зорі в пелену.
Тих зір палючих золотавих,
Здавалося, набрала вщерть,
Та враз в пробуджених загравах
Вниз полетіла шкереберть.
В порожню сутність. Так і треба!
Що не для тебе – не бери!
А з вишини глумилось небо
Прокляттям чорної діри.
Тетяна Чорновіл 
