Тетяна Белімова Я розлетілось на тисячі
дрібних маленьких скалок.
Я розгубилось і знітилось –
воно впало в морок…
а раніше Я було розумним
і все абсолютно знало,
принаймні так думало.
та несподіванки, які Я
ніяк не передбачало
зіштовхнули його у темряву.
а вона така цупка, як реп’ях,
така грайлива, як лимонне желе,
така бридка й огидна, як павутиння.
Я заблукало у темряві…
Стривайте!!! Але це ж моє Я!!!
Київ, 1996-1997
11.04.2017 16:30 Душа. Ольга Липа => © |
 Красиво, снігове море... дійсно море... чисте, біле... незаймане... Краса!!! Щиро дякую за цей вірш, пані Танечко!!! |
28.10.2013 15:33 Тадм |
 Класно, Тань :) |
13.01.2012 11:47 © ... |
Дякую. Це таке давнє й забуте, що прочитується ніби нове. |
12.01.2012 20:26 Сашко Новік |
 точно. з легкістю можна міряти на себе. так це ж моє Я |
12.01.2012 20:10 Тетяна Чорновіл => © |
 Зачепило... Кожне слово могло бути сказане мною... |