Валентинка з тисячі паперових метеликів
Ніч роз`ятрювала рани,
Витинались із думок
Фіолетові світанки,
Ноти й дощ із пелюсток...
Ножиці, папір і фарби,
Руки зрізані у кров...
Ранком із вікна звивався
Кольоровий дивний рой.
Чарував останній танець
Чиїсь зболені серця...
Жаль... Метелики не мали
Унизу свого ловця.
Плакали тоненькі крильця,
Барви крапали на сніг.
Та із вчора у сьогодні
Хтось по них прийти не зміг.