13.01.2012 12:48

-

591

1 | 1

 © Антоніна Чернишенко

Коні

Чорно-білого панно, 

Німі сюжети, 

Пробігають мов в кіно, 

Сумні сонети. 

Я дивилась у вікно, 

А там, на небі, 

Зорі бавились давно, 

Як так і треба. 

Пролітала мить одна, 

Мов століття, 

За собою пронесла 

Журби суцвіття.  

Знов вдивляюся у вись, 

А там, коні, 

Пролітають наче рись, 

В нічнім лоні. 

Розмахнули свої крила, 

Тихо, ніжно. 

Вмить, спустились з небосхилу, 

Чуть поспішно. 

Покружляли наді мною, 

Та й спинились. 

Очі, сповнені журбою, 

Опустились. 

Я стояла і дивилась, 

В світлі золотавих крил, 

А вони, чомусь смутились, 

Підняли сріблястий пил. 

Я, наблизитись хотіла, 

Та вони злякались. 

Миттю, поспіхом злетіли, 

Й в небі загойдались.